Тверезий келішок

Якось у львівській кнайпі стрілися четверо друзів, які залицялися до одної панянки зі Замарстинова. Як то часом буває, вони випивали, точили побрехеньки, розказували різні життєві історії. І почали сперечатися, котрому з них чарівна панянка приділяє найбільше уваги.
 
Суперечка ставала все запеклішою, але ніхто не хотів поступитися. Тож вирішили батяри розв’язати суперечку стрілянням з пістоля. Поставили невеликий камінець, відійшли на 20 кроків (а саме стільки сходинок було до помешкання гарної панянки), та й зачали стріляти.
 
Першим стріляв парубок, який був мисливцем. Він ледь не забив го-луба, але в камінь не вцілив. Другим стріляв аптекар – він лиш пригу-блював оковиту, тож був впевнений у своїх силах, однак і він схибив. Прийшла черга філософа.  Він пив найбільше, говорив найгучніше, і взагалі, все на світі знав. Але і його підвів пістоль. Зрештою, дійшла черга до найбільш мовчазного парубка. Уважно глянув він на пістоль, примружив око і влупив у саму середину каменя, аж іскри полетіли! Подивовані друзяки гратулювали і розпитували, як же йому так вда-лося. А той лише загадково посміхався. Певно, то його келішок був чарівним, і скільки би з нього не пив, не п’янів?
 
Було то правдою, а може, й ні. А можливо, він влучив, бо мав у кишені каблучку, з якою збирався йти свататися до тої панянки? Хто тепер то знає? А може, то кохання мало таку силу, що могло кулю завернути? Але з тих пір ходить по львівських кнайпах легенда: начебто існує за-чарований тверезий келішок, з якого скільки не пий, а п’яним не бу-деш! Комусь це не до вподоби, бо часом як прийде підгуляний чоло-вік додому, і жінка зачне його сварити, то мусить вколоти: «Що, шу-кав тверезий келішок, а трапилися лише п’яні?»